ПЕДАГОГАМ

Шановні педагоги, професійна взаємодія практичного психолога і вчителя забезпечує єдність, цілісність психолого-педагогічного впливу як на особистість учня, так і на його батьків. Проблема, з якою класний керівник (вчитель-предметник) звертається до практичного психолога з метою її вирішення, навряд чи буде вирішена позитивно, якщо над її подоланням не працює і особисто той, хто звернувся. Тому, в першу чергу, бажання вчителя взаємодіяти з психологом, допомогти учневі (учням), батькам учня (учнів) подолати проблемні моменти, є найважливішим фактором на шляху змін на краще.Тільки спільна робота дасть позитивний результат.

  

Як організувати роботу вчителя з учнями в умовах війни. 

Рекомендації практичного психолога

В умовах війни учні особливо потребують підтримки.

          Підтримку учням вчитель може продемонструвати перш за все власними стійкістю та спокоєм. Коли ж вчитель починає спілкування з учнями, в жодному разі не можна заперечувати реальність. Недопустимими є фрази «Нічого страшного не відбувається», «Усе добре» тощо. Починаючи урок, вчителю варто запитати в учнів, чи всі почуваються у безпеці, поцікавитися про самопочуття дітей, надати можливість висловитися тим учням, які цього потребують. Коли діти запитують про війну чи військові події, вчителеві варто відповідати коротко, спокійно, керуючись фактами.

         Коригування черговості вивчення навчального матеріалу.

         Після канікул варто відкоригувати черговість вивчення навчального матеріалу відповідно до актуальних потреб учнів. Цей процес потребує залученості  кожного педагога, оскільки саме вчитель має визначатись, на яких конкретних ситуаціях варто акцентувати увагу учнів.

В ІНСТРУКТИВНО-МЕТОДИЧНИХ РЕКОМЕНДАЦІЯХ щодо організації освітнього процесу та викладання навчальних предметів у закладах загальної середньої освіти у 2022/2023 н. р. педагогам рекомендовано впроваджувати під час уроку «психологічну хвилинку». ЗВЕРНІТЬ УВАГУ, вчитель сам визначає коли і у який зручний час провести  «психологічну хвилинку», адже її мета направлена на емоційну підтримку/стабілізацію емоційного фону учнів, налаштування на сприйняття інформації, розслаблення, зняття емоційної напруги, відновлення почуття безпеки та психоемоційного комфорту, що є природнім механізмом стабілізації. Регулярне виконання «психологічної хвилинки» допоможе здобувачам освіти стати більш спокійними, врівноваженими, а також допоможе краще зрозуміти свої почуття.

         З вправами для дітей та підлітків, які перебувають у стресовій ситуації, для зняття психоемоційного напруження, та які рекомендовано застосовувати під час «психологічної хвилинки» ознайомтесь перейшовши до розділу блогу "Як стабілізуватися під час війни. Рекомендації педагогам, батькам, старшокласникам"

         Підтримка дітей з боку класного керівника.

         Дітям, які вимушено переселились з зони бойових дій, варто на перших етапах приділити особливу увагу: познайомити їх з усіма дітьми, запропонувати гуртом привітатися, промовивши теплі лагідні слова; звертатися до дітей на ім’я, залучати до участі в громадській діяльності класу, всіляко підтримувати їхнє бажання висловитись. Якщо діти не йдуть на контакт, мовчать не варто їх змушувати спілкуватися. Вчителю варто озвучити, що він або вона поважає їхній вибір не відповідати. Не слід наголошувати на тому, що ці діти є переселенцями, постраждали від війни, або занадто емоційно реагувати на їхню присутність (виявляти жалість тощо). Це може підсилювати негативні переживання дітей.

         Формування наскрізних умінь.

         В умовах інформаційної війни важливо розвивати в учнів критичне мислення: вирізняти офіційні джерела інформації, сумніватися, уміти перевіряти інформацію, щоб розпізнавати фейки, аналізувати різні точки зору, розрізняти переконливі аргументи та прояви маніпуляції. Такі вправи педагогам варто використовувати на уроці у доречному контексті. Для розвитку критичного мислення в учнів початкової школи можна скористатися навчально-методичним посібником «Розвиток критичного мислення в учнів початкової школи» (https://uabooks.top/3064-posbnik-rozvitok-kritichnogo-mislennya-uchnv-pochatkovoyi-shkoli-pometun.html). Також додатковим джерелом  для підготовки занять із медіаграмотності слугує портал «Медіаосвіта і медіаграмотність» (http://medialiteracy.org.ua/ )

         Шановні педагоги, в  умовах війни надзвичайно важливим залишається уміння спілкуватися як з учнями так і їх батьками, підтримувати їх, вести конструктивний діалог.

 

ЕТИЧНИЙ КОДЕКС ПЕДАГОГА

Преамбула

Етичні засади у стосунках між людьми є основою збереження і прогресу демократичного суспільства, основою всестороннього розвитку людини.

Особливого значення мораль набуває у професійній діяльності педагога, що обумовлено характером його взаємовідносин з дітьми та молоддю, а також специфікою проблем, які постають перед ним. Оскільки педагогіка має пряме відношення до майбутнього життя людини в суспільстві, її фізичного, психічного і духовного здоров'я, вона перебуває під особливою увагою і контролем з боку державних та громадських організацій. Педагог-професіонал особисто відповідальний за виконання своїх обов'язків. Ця відповідальність має бути спільною, узвичаєною, загальноприйнятою для всієї педагогічної корпорації у вигляді норм, правил і принципів професійної педагогічної етики.

        Професійна діяльність педагога ґрунтується на верховенстві загальнолюдських принципів, норм і принципів моралі. При її виконанні педагог виступає носієм обов'язків стосовно:

учня; батьків учня; фахового педагогічного співтовариства в цілому й окремих педагогів; самого себе; суспільства в цілому.

        Досягнення мети виховання та навчання потребує від педагога усвідомлення високих етичних стандартів діяльності і поведінки, принципів істини, добра, краси і досконалості, гармонійного поєднання інтересів учня та інших людей. 

    Розробка і дотримання педагогами професійних етичних норм та правил розглядається професійним педагогічним співтовариством як необхідна і фундаментальна засада повноцінного функціонування системи освіти та головна умова реалізації ним важливої соціально-культурної і духовної ролі в сучасному суспільстві. 

         Головна мета педагога - навчити учня мислити, відчувати та любити.

     Даний кодекс покликаний систематизувати та закріпити єдину систему норм і правил моралі в усіх видах діяльності педагога. 

     Етичний кодекс українського педагога діє на всій території України, є чинним для всіх педагогів, що є членами професійних педагогічних об'єднань.

РОЗДІЛ 2. ОСНОВНІ ПРИНЦИПИ ПЕДАГОГІЧНОЇ ЕТИКИ

Стаття 4. Твори благо

1. Діяльність педагога спрямована на всебічний розвиток учня з метою виховання свідомого громадянина та допомоги в його адаптації до життя в суспільстві.
2. Педагог, який навчає учня, має виконувати свою місію з любов'ю та повагою до життя учня.
3. Педагог дотримується принципів загальнолюдської та професійної моралі, є чесним та беззастережно відданим своїм обов'язкам.
4. Педагог у всіх випадках запобігає завданню шкоди учневі, не має права наражати учня на небезпеку, повинен захищати учня від будь-яких шкідливих впливів.
5. Педагог не може пропонувати учневі знання, які загрожують життю учня або суспільству в цілому, використовувати методи, які негативно впливають на психічний або фізичний стан здоров'я.

Стаття 5. Принцип автономності педагога

1. Необхідною умовою педагогічної діяльності є максимальна незалежність у дотриманні своїх професійних прав і обов'язків, що передбачає свободу педагога від будь-якого зовнішнього тиску чи втручання в його діяльність, а також від впливу своїх особистих інтересів.
2. Педагог не допускає у своїй професійній діяльності компромісів, якщо такі компроміси розходяться з інтересами мети освітянської діяльності.
3. Педагог має право на вільний творчий педагогічний експеримент в межах чинного законодавства України.
4. Педагог не нав'язує навчання лише з метою власного прибутку.

Стаття 6. Домінантність інтересів учня

1. У межах дотримання вимог законодавства педагог у своїй професійній діяльності дотримується переваги інтересів учня перед інтересами усіх інших осіб, баланса професійних інтересів, інтересів колег, партнерів, співробітників, інтересів батьків або законних представників дитини.
2. Педагог має вміти вислуховувати та давати поради, розуміти глибинні причини психологічних ускладнень учня, незалежно від факторів, що обумовлюють виникнення цих ускладнень.
3. Педагог допомагає учневі за всіх обставин коректно та дбайливо.
4. Педагог має підводити учня до саморозкриття і творчості, управляти педагогічним процесом без примушення, вселяти в учнів радість, доброзичливість, упевненість і оптимізм, відповідальність за власне життя, життя на Землі.
5. У всіх випадках, коли погляди учня на процес навчання в чомусь відрізняються від думки педагога, останній, не зважаючи на це, повинен прагнути знайти порозуміння з учнем, морально його підтримати.

Стаття 7. Компетентність та сумлінність

1. Суспільна значущість і складність професійних обов'язків педагога вимагає від нього високого рівня професійної підготовки, фундаментальних знань теорії і практики виховання та навчання, опанування відповідними методами та технологіями педагогічної діяльності.
2. Педагог використовує (у межах можливого) всі необхідні для досягнення позитивного педагогічного результату засоби, сучасні знання, методи педагогіки та виховання, у разі потреби - звертається до інших спеціалістів.
3. Педагог користується науковими досягненнями, проявляючи обачливість і беручи до уваги можливі наслідки своїх висловлювань серед учнів. При цьому необхідно уникати вчинків та висловлювань рекламного характеру, як на свою особисту користь, так і на користь установ і організацій, які педагог представляє, на користь справи з негативними наслідками.

Стаття 8. Чесність та порядність

1. Педагог як у своїй професійній діяльності, так і у приватному житті чесний і порядний в усіх питаннях.
2. Педагог поважає права, законні інтереси, честь, гідність, репутацію та почуття осіб, з якими він спілкується.
3. Педагог уникає: будь-якої дії, спрямованої на ствердження несправедливості; вимагання винагороди, яка не встановлена чинним Законодавством України.

4. Педагог повинен бути чесним, вірним слову, даному учневі.

Стаття 9. Культура поведінки

1. Педагог гідний своєму покликанню в всіх проявах свого життя, дотримується високого рівня культури поведінки, поводиться стримано та тактовно, зберігає самоконтроль і витримку, слідкує за своїм зовнішнім виглядом.
2. Педагог вміє створювати в учнівському колективі атмосферу доброзичливості, взаємопідтримки, взаємодопомоги, творчої співпраці, зацікавленості в отриманні нових знань.
3. Педагог відмовляється у вихованні від авторитарності та категоричності і намагається виконати свій обов'язок без погроз, примушення і насильства.
4. Педагог уникає проявів негативних емоційних реакцій, які принижують його людську гідність.

СТОП ПРОФЕСІЙНОМУ ВИГОРАННЮ!

Чи помічаєте ви, як протягом року накопичується втома і виснаження? Чи відчуваєте, що поступово перетворюєтеся на людиноробота, який виконує роботу на автоматі? Цілком можливо, ви близькі до вигорання.

Поради вчителям із самозбереження дає кандидат біологічних наук, розробник та викладач курсів «Управління собою» та «Заземлена біологія» Петро Чорноморець.

Часто чую вираз «емоційне виснаження» — що він означає? Емоційне виснаження стається з двох причин.

1. «Недопрожиті» почуття

Якщо ви інтенсивно працюєте, то ваш ритм життя виглядає приблизно так: робота, домашні справи і сон. А часу, простору та емоційних сил прожити свої відчуття за день немає. За день ми переживаємо купу почуттів: хтось роздратував, щось не вийшло, чогось ви злякалися, щось вас засмутило. Усі ці почуття досить довго залишаються в психічних процесах: вони живуть і виснажують ресурси вашого мозку, а ви не маєте часу їх «допрожити» — усвідомити їх, прийняти і «видихнути». Що довше ви працюєте в такому режимі, то більше цих «недопрожитих» почуттів накопичується і далі виснажує мозок.

2. Незадоволені потреби

Якщо ви живете лише роботою, у вас лишається незадоволеною купа потреб: потреба у довірливому спілкуванні з друзями, у близьких стосунках, у прогулянках на природі і спілкуванні зі своїми дітьми. І тут починається замкнене коло: що більше ви втомлюєтеся, то менше у вас ресурсу зайнятися цими потребами: з роботи ви приходите втомлені настільки, що можете тільки лежати, а тоді ще треба «допрожити» почуття, а часу вже немає. Тож ви спите і знову йдете на роботу. А якщо навіть знайдете час піти в театр, то підете туди у виснаженому стані, і вистава не принесе задоволення.

Що ми зазвичай робимо із незадоволеними потребами? Перекриваємо їх гормонами щастя — заїдаємо солодким, дивимося серіали…

Уявіть себе…

А тепер уявіть себе після тривалої чудової відпустки. Ви приходите на улюблену роботу і маєте певну кількість дофаміну і серотоніну в психічних процесах — ви почуваєтеся добре.

Минає кілька тижнів інтенсивної роботи. За цей час накопичуються витіснені домінанти і виснаження. Витіснені домінанти ми перекриємо серотоніном, тобто, якусь частину радості життя ми не відчуваємо, але це допомагає нам пережити неприємні моменти.

Якщо мозок відчуває, що додалося виснаження, він продукуватиме більше дофаміну — дофаміни перекриють виснаження. За наступні тижні ситуація повторюється — на цьому етапі ми не відчуваємо жодних проблем, хоча на рівні мозку запущені процеси постійного виділення дофаміну. Ще за тиждень такої роботи людина почувається на підйомі — надлишок дофаміну дає нам відчуття, що ми рвемо греблі, а насправді рівень виснаження уже високий.

Найкраща успішність там, де найвища повага до вчителя




Ще два тижні такої роботи, і повне виснаження може настати будь-якої миті. На цьому етапі ви починаєте надто багато вимагати від інших людей, приймаєте жорсткі рішення і росте ваша агресивність. Тут можуть початися панічні атаки або депресивний стан, коли людина просто не може примусити себе робити бодай щось.

Скільки можна і не можна працювати вчителям?

Вигорання неможливо відновити просто внаслідок тижневої відпустки. Якщо протягом певного часу ви перепрацьовували по 5 зайвих годин на тиждень, а потім змінили свій графік і почали працювати на 5 годин на тиждень менше, і при цьому вигорали протягом року, на відновлення вам теж знадобиться рік. Просто тиждень відпустки нічого не дасть, бо процеси в мозку для відновлення вимагають часу. Саме тому у вчителів 56 днів відпустки.

Один з інструментів запобігання вигоранню — рахувати свої години навантаження. Сюди треба зараховувати не лише години уроків, а й час на перевірку домашніх завдань, підготовку до уроків і навіть спілкування у шкільному Viber-чаті. Я би радив вчителям у жодному разі не брати більше ніж 20 годин викладання на тиждень — це крайній максимум. При цьому сумарно норма роботи для вчителя має бути 30 годин на тиждень. Якщо вчитель працював 40 годин на тиждень, то відпустка 56 днів має бути справжньою відпусткою — без методичної, бібліотечної чи іншої роботи, щоб людина мала час відновитися.

Як контролювати власний рівень втоми?

Називаю це «тонкі сигнали» — за ними можна розпізнати перевтому, що наближається:

·     Не вистачає часу на кіно, театр, прогулянки — це сигнал, що працюєте більше, ніж треба.

·     «Година без мобільного» — якщо не можете провести годину, не перевіряючи телефон (пошту, месенджер, Viber), це означає, що ви весь час у внутрішній напрузі. Те саме, якщо не можете заснути, якщо не «посидете» годинку в телефон. Намалюйте свій оптимальний графік: щоб встати о 7-й ранку, треба заснути о 22-й годині (усім треба спати 9 годин — це норма для дітей і дорослих). Щоб лягти о 22-й годині, треба о 21-й припинити займатися активними справами, щоб дофамін припинив вироблятися. Щоб спинити вироблення дофаміну, треба дати собі як мінімум годину для «нічого-не-роблення», тож десь о 20 годині вечора вже починайте «байдикувати».

·     «Хвилі» — чи можете ви годину спокійно сидіти і дивитися на хвилі? Якщо ні, значить процеси виснаження вже запущені. Якщо ви знаходите час для відпочинку, але весь цей час відчуваєте тривогу, ви вигораєте.

·     «Не смачно, не смішно» — це стан, коли вас не тішать запахи і не смішать жарти. Можна понюхати персик, і голова піде обертом від задоволення, а можна понюхати — і нічого.

·     Що робити?

Рахувати години навантаження, достатньо спати і бути уважним до себе. І пам’ятайте: зміна діяльності — не відпочинок! Чому? Тому що замість того, щоб просто відпочити і почати реально «допроживати» почуття, що накопичилися, і задовольняти потреби, ви намагаєтеся зробити відпочинок продуктивним. Але це не працює! Адже найбільше у вашому мозку виснажилася саме та система, що відповідає за продуктивність.

Тому робити відпочинок продуктивним — це навантажувати її ще більше. Увімкніть інтуїцію і робіть на відпочинку тільки те, що хочеться. Головне — ні до чого себе не змушувати.

Пропоную вашій увазі посібник з Інтернет-грамотності, з яким ви можете ознайомитись перейшовши за посиланням

https://rm.coe.int/-9-council-of-europe-internet-literacy-handbook-indd/1680a489d3

Агресивна дитина: хто вона 

і як їй допомогти

Матеріал підготував практичний психолог Плеханова Т.В.

Перш ніж почати "виховувати" дитину...

Опануйте себе й не гарячкуй­те,

присядьте, розслабте м'язи тіла 
і нагадайте собі, що ви педагог!

Пригадайте слова В.О Сухомлинського

«Потрібно знати дитину, знати її силу і слабкості, розуміти її думки, переживання, бережно доторкуватися до її серця..»

Підвищена агресивність дітей є однією з найгостріших проблем сьогодення. 

У певній категорії дітей агресія як стійка форма поведінки не лише зберігається, а й розвивається, трансформуючись у стійку рису особистості. Як наслідок знижується продуктивний потенціал дитини, звужуються можливості повноцінної комунікації, деформується її особистісний розвиток. Агресивна поведінка завдає клопоту не лише оточенню, а й власне дитині.

Агресивність зазвичай розуміють як прагнення завдати шкоди іншому об’єкту, причому її ознаки можуть бути як фізичними, так і вербальними, як безпосередніми, так і опосередкованими.

Агресивність – один з факторів, який негативно впливає на адаптацію дитини в шкільному колективі. У взаємодії з класом наслідком агресивності стає неприйняття дитини як особистості, формування негативного ставлення до неї. Відповідно, на свою адресу така дитина отримуватиме більше негативних дій, ніж інші діти, що у свою чергу, спричинятиме нові спалахи агресивності як наслідок емоційного напруження і стресового стану. 

Агресивність – це властивість особистості, що виражається в готовності до агресії.

Агресія – це мотивована деструктивна поведінка, що суперечить нормам і правилам існування людей у суспільстві, яка завдає шкоди об’єктам нападу ( живим та неживим), наносить фізичний та моральний збиток людям або викликає в них психологічний дискомфорт.
Виділяють безліч чинників, що впливають на появу агресивності, але головними є:

• Стиль виховання в сім’ї ( гіперопіка);

• Перегляд  (телівізор, комп’ютор) демонстрацій сцен насильства;

• Нестабільні соціально – економічні умови;
        • Індивідуальні особливості людини ( знижена довільність, низький рівень активного   гальмування тощо);
            • Соціально – культурний статус родини тощо. .

Необхідно враховувати, що агресивні діти  та підлітки, як правило, з самого початку обділені розумін­ням, турботою, увагою, тому педагогу важливо від­носитися з повагою до їх внутрішніх проблем, адже, щоб здобути результат у профілактичній роботі, обов'язково треба встановити довіру між неповнолітнім та педагогом. За агресивною по­ведінкою часто ховається біль, розчарування, зне­доленість, але не треба забувати, що крім співчуття неповнолітнім потрібна конструктивна, дієва допо­мога в реагуванні на травмуючі ситуації, а також, придбанні навичок саморегуляції і контролю.

Педагоги,  які працюють з агресивними  дітьми  та  підлітками, повинні проявляти високий рівень про­фесійності важливих якостей: емпатії, розуміння, лю­дяності, сердечності, відвертості, бути уважними та стриманими, бути безпристрасними та справедли­вими. Педагоги також повинні вміти завойовувати авто­ритет, щоб у подальшій власній діяльності робити на його основі застереження, давати поради, ко­ординувати.

Принципи спілкування з агресивними дітьми.

• Пам’ятайте, що заборони, підвищення голосу – неефективні способи у виправленні агресивності.
• Дайте можливість таким дітям своєчасно зняти напруження за допомогою фізкультурних хвилинок, вправ на зняття емоційної напруги.
• Слідкуйте за своєю поведінкою, контролюйте свій  гнів, не надаючи йому форми погроз та звинувачень.
• Важливо, щоб дитина зрозуміла, що вона потрібна на занятті, що її цінують та приймають. А для цього вам необхідно дізнатися про її інтереси та здібності, перевести активність у корисне русло.
• Таким дітям слід частіше надавати можливість працювати в групах, де успіх залежить від колективної роботи, вміння спілкуватися, домовлятися.
• Один із корисних способів змінити поведінку дитини – це «піймати» її на хорошому вчинку.   Кожен раз, коли дитина стримує себе і не починає бійки, просто скажіть, що вона стала сильнішою. Вона реагує на похвалу, користуйтеся цим для того, щоб зробити добре відношення звичкою.
• Допоможуть  години спілкування, де  піде мова про почуття, емоції та методи їх контролювання. Головне, щоб під час таких занять було менше монологів, але ні в якому разі не акцентуйте увагу групи на проблемних дітях.

Роль педагога у вирішенні конфліктних ситуацій в учнівському колективі

В педагогічній діяльності вчителя значущим чинником є вміння знайти вихід із конфліктної ситуації, який би не вів до приниження жодної сторони, а, навпаки, спрямовував би конфліктуючі сторони на адекватну самооцінку своїх дій і вчинків. Спосіб організації вирішення педагогічного конфлікту, побудованого на врахуванні індивідуальних особливостей кожної конфліктуючої сторони, передусім учня, більш незахищеного у зіткненні зі вчителем, слід вибудовувати в контексті гуманістичного підходу.

В школі проблема конфліктності всередині учнівського колективу та учнів з педагогами є досить гострою.

Гостро ранить психіку учнів, особливо підлітків, відсутність поваги до них зі сторони вчителя, приниження їх достоїнств. Учні, особливо старші, сприймають це дуже боляче. Саме відсутність поваги зі сторони вчителя частіше всього буває причиною конфліктів між ним та учнем.

На запобігання конфліктів в учнівському колективі значно впливає стиль взаємостосунків, взаємодія вчителя та учнів. 

Велику частину часу дитина та підліток проводить у освітніх закладах, що нерідко супроводжується конфліктами, відповідно – стресами, відчуттям незадоволеності. Вчитель у школі може бути людиною-посередником (медіатором) між учнями, учасниками конфлікту, або між їхніми батьками. Інколи у спілкуванні між учителем і учнем домінують категорії імперативності, модальність повинності, при цьому складовою формою є вираз: “Ти повинен…” Серед варіантів можуть бути такі: “уважно слухати”, “…не відволікатися”, “…не розмовляти з сусідами”, “поважати вчителів, батьків, дорослих”, “…слухати старших”, “завжди мати при собі щоденник” тощо.

За будь-якого варіанту розвитку конфлікту завдання педагога полягає в тому, щоб перетворити протидію сторін у взаємодію. Для цього слід проробити низку операцій:

·         Домогтися адекватного сприйняття учнями один одного.

·         Діалог як мета і засіб (налагодження комунікації - засіб обговорення спірних питань).

·         Взаємодія — завершальний етап (спільна діяльність усіх опонентів, спрямована на розв’язання конфлікту).

 Значний вплив на конфліктну поведінку школярів має особистість вчителя. Вчитель зобов'язаний втручатися у конфлікти учнів, регулювати їх. Це, звичайно, не означає їх придушення. Залежно від ситуації може бути адміністративне втручання, а, може бути — просто добра порада. Позитивний вплив надає залучення конфліктуючих в спільну діяльність, участь у вирішенні конфлікту інших учнів, особливо лідерів класу.

Корисними для вчителів будуть правила і принципи педагогіки співпраці:

·         Відмовитись від правила часто, з натиском підкреслювати здібності одних учнів, неуспіхи інших.

·         Відмовитись від прямого протиставлення дітей одне одному.

·         Не “пиляти” і не “лаяти” при всьому класі.

·         Помічати найменші кроки до компромісу егоцентричних школярів, але не підкреслювати це різко як щось несподіване.

·         Називати всіх на ім'я і вимагати цього від дітей під час звернення одне до одного.

·         Постійно підкреслювати, що взаємостосунки у класі повинні визначатися не лише успішністю, а й тими добрими справами, які людина зробила для інших.

·         Частіше говорити із замкнутими, “нецікавими” учнями, адже поведінка дітей багато в чому має наслідувальний характер, і коли вони бачать, як учитель говорить з таким однокласником, починають також виявляти до нього інтерес.

·         З повагою ставитись до особливостей дівчат і хлопців.

·         Усе, що відбувається з учнями, сприймати всерйоз.

Вчитель відіграє важливу роль посередника у розв'язанні конфліктів. Він може висувати пропозиції, які дають змогу учасникам конфлікту врахувати думку іншої сторони, або ж зберігати власну позицію.

Вчитель допомагає обом учасникам конфлікту визначити і проаналізувати свої цілі, щоб разом добитися спільної мети.

Отже, конфлікт є невід’ємною складовою життя, також почасти і навчального процесу, є проявом незгоди між людьми, групами людей тощо.

Без сумніву, конфлікт може спричинити згодом розвиток гармонійних відносин, докорінно щось змінити за умови позитивно налаштованих учасників конфлікту. Класному керівнику необхідно підтримувати, задовольнити обидві сторони та шляхом взаємного толерантного ставлення досягти консенсусу чи компромісу.

Проблема дисципліни на уроці

Створення дисципліни на уроці є достатньо складною проблемою не тільки для молодих педагогів, але й для вчителів з певним педагогічним стажем роботи в школі.

Досвідчені педагоги помічають, що хорошим, на їхню думку, є такий урок, де переважна більшість учнів працює з інтересом, слухає вчителя із задоволенням, сприймає дзвінок, що продзвенів, як небажану перешкоду. Як видно, гарна дисципліна не є показником «хорошого уроку», це, зрозуміло, саме по собі.

Хороша дисципліна, з погляду самих педагогів,— це ситуація, в якій усі учні активно працюють за чітким планом учителя. Приміром, можливий на окремих фрагментах так званий «діловий шум», але він є результатом активної роботи. Учителі відзначають, що в деяких випадках у класі на уроці стоїть тиша, а деякі учні нудьгують. У цьому випадку навряд чи слід оцінювати дисципліну як хорошу.

Чотири критерії, які є необхідною умовою того, щоб у вчителя загалом не було проблеми дисципліни на уроці:

• По-перше, учитель повинен бути вимогливим, але доброзичливим.
• По-друге, педагог повинен любити дітей просто за те, що вони діти.
• По-третє, учитель повинен глибоко знати свій предмет, бути захопленим ним.
• По-четверте, педагог повинен досконало володіти організаційним боком процесу навчання.

Проаналізуємо причини недисциплінованої поведінки учнів на уроці, які найчастіше зустрічаються.

Однією з причин недисциплінованої поведінки буває неправильне ставлення до вчителя у сім’ї учня, коли батьки в присутності дитини вдома обговорюють недоліки (реальні й удавані) вчителя, демонструючи нерозуміння складності педагогічної роботи. Для усунення цієї причини вчителеві необхідно поговорити з батьками. У процесі спілкування з такими батьками педагогові необхідно дотримуватися деяких порад:

• Залучайте батьків до співробітництва, переконайте батьків, що ваше співробітництво сприятиме душевній рівновазі дитини.
• Ознайомте батьків зі своїми вимогами до учнів, поцікавтеся думкою батьків щодо цього питання.
• Покажіть однаковість позицій учителя і батьків для успішного навчання дитини.
• Покажіть батькам свою любов по відношенню до їхньої дитини.

Другою причиною поганої дисципліни на уроці може бути відсутність контакту між учителем і учнями. Як відомо, відсутність такого контакту призводить до незадоволеності сторін одна одною, а часто й до зриву уроку.

Можна рекомендувати так прийоми для встановлення контакту вчителя в процесі уроку:

• з’явившись перед класом, почекати 10-15 секунд, щоб учні побачили і сприйняли вчителя;
• проявляти повагу до висловлень і відповідей учнів;
• підкріпити своє слухання посмішкою, кивком голови і т. д.

Заважати уроку також можуть різні відволікаючі чинники (наприклад, несподіваний шум у коридорі та ін.).

Наступною причиною є учні, які не зацікавлені роботою. Тут допомагає лише продумана індивідуальна система заходів, кожна з яких зменшує ймовірність порушення порядку на уроці. До цих ознак можуть бути віднесені різноманітні прийоми, спрямовані на залучення учня до роботи, посильні завдання, цікаві завдання і т. д.

Розповсюджена причина порушення дисципліни — природна стомлюваність (наприклад, наприкінці важкого уроку або наприкінці навчального дня, на 6-7-х уроках, наприкінці тижня і т. д.). У цьому випадку можна провести хвилинку відпочинку (фізичні вправи, розказати цікавий матеріал, запропонувати невелику тренувальну гру і т. д.).

Неприпустимим є продовження уроку на перерві. Оскільки учні втрачають необхідну довільну увагу, а також не встигнуть відновитися і переключитися на наступний урок, отже, і на наступному уроці у них можуть бути проблеми з дисципліною.

На жаль, часті запізнення учнів також порушують дисципліну. Як правило, учні, які запізнюються, самі не особливо прагнуть на урок, тому покарання не пускати на урок не є для них ефективним, крім того, пропускаючи урок, учні ще більше відстають від однокласників, що створює додаткові проблеми для вчителя. У цьому випадку на допомогу приходить індивідуальна робота з учнями і використовуються методи психологічного впливу: навіювання і переконання.

Слід звернути увагу на те що, на жаль, досить часто дисципліна порушується через відсутність порядку під час уроку.

Як відомо, розрізняють зовнішній (організація зовнішніх факторів) і внутрішній (дії вчителя й учнів) порядок під час уроку.

До зовнішнього порядку відносять точний початок і точне закінчення уроку, встановлення контакту з класом, готовність засобів навчання, їхнє чітке функціонування, провітрений клас і т. д.

До внутрішнього порядку відносять, насамперед, доцільний розподіл уроку на етапи. Поміркований розподіл дозволяє послідовно і поступально просуватися учням від однієї мети до іншої відповідно до вимог навчальної програми, систематично і міцно опановувати навчальний матеріал з урахуванням головного в ньому, дає можливість учителеві цілеспрямовано керувати уроком.

Правильно спланований урок містить у кожному з етапів мету і мотивацію. Учні повинні знати, чого від них вимагають, незнання мети на тривалий час заважає процесу активного, свідомого і дисциплінованого навчання. Тому вчителеві доцільно звичайну постановку мети перетворити на цільову орієнтацію, що є для школярів свого роду «маяком», до якого вони рухаються. Також слід зазначити, що структурно грамотно підготовлений урок будується на кожному своєму етапі відповідно до рівня підготовленості учнів. До рівня підготовленості відносять:

• знання учнів;
• їхні вікові та індивідуальні особливості;
• чітка послідовність уроку;
• зворотний зв’язок і т. д.

У результаті психолого-педагогічних досліджень встановлено, що найбільше випадків порушення дисципліни припадає на опитування. У цьому випадку педагог повинен не випустити з уваги учнів, схильних до порушення дисципліни. Коли вчитель помітив, що діти не слухають відповідь іншого учня, можна попросити їх повторити, продовжити і т. д. Слід зазначити, що досить актуальною є проблема зауважень учителя на уроці.

Однак необхідно пам’ятати, що реакція вчителя повинна бути суворою, але доброзичливою. Культура зауважень учителя — один із найважчих елементів учительської майстерності. Краще робити зауваження учням без слів: дивний або здивований погляд, пауза в розповіді тощо.

Постійно привертають до себе увагу вчителів недисципліновані діти. Своєю поведінкою вони заважають проведенню уроків. Через це між такими учнями і педагогом найчастіше виникає конфлікт. Найчастіше застосовують такі методи педагогічного впливу, як зауваження (які робляться все частіше), виведення з класу (що часто влаштовує самих учнів), обговорення на зборах (і це не приносить необхідного ефекту). Всі ці методи часто не тільки не вирішують конфліктну ситуацію, але й роблять її  напруженішою.

Для того щоб учителеві виробити свою тактику поведінки стосовно таких учнів, педагогу необхідно виявити причину такої поведінки.

Найчастіше причинами недисциплінованої поведінки учнів на уроці є надлишок енергії і невміння раціонально виявити свою ініціативу. У цьому випадку проблема розв’язується досить просто. Для таких учнів необхідно пропонувати достатнє навантаження, щоб у них не було ані бажання, ані можливості відволікатися на сторонні справи.

Другою причиною недисциплінованої поведінки є неправильне розуміння учнями хоробрості. Часто бажання самоствердитися або виступити лідером у будь-який спосіб, протест проти обмеження гідності учня вчителем, поганий приклад однокласників та інше можуть бути причинами або додатковими стимулами недисциплінованості учнів.

Також на уроці трапляються проблеми у взаємодії вчителя з упертими, неслухняними та примхливими дітьми. У роботі з такими дітьми психологи рекомендують учителеві діяти твердо, бути вимогливим, але одночасно доброзичливим і тактовним. Не треба у будь-що подолати впертість учня і тим більше зломити його волю, вдаючись до погроз і неприкритого і грубого тиску. Доведено, що наказова форма спілкування з такими дітьми дає менший ефект, ніж ненав’язлива, делікатна порада.

У взаєминах із грубими дітьми педагогові необхідно зрозуміти причини, що викликали брутальність учня. Адже вельми часто брутальність, різкість, зухвалість у досить сильно вираженому вигляді викликаються придушенням особистості дитини дорослими (дріб’язковою опікою, диктаторським стилем спілкування і т. д.). Усувають брутальність дитини в цих випадках повагою його гідності, наданням йому певної самостійності, розумною організацією його активності.

Також причина грубої поведінки дитини може бути викликана несправедливими діями дорослих. У такому випадку конфлікт усувається виправленням дорослими своєї помилки.

Певні складності відчуває педагог у роботі з дітьми, схильними до брехні. Брехня може бути викликана різними причинами: страхом покарання, прагненням будь-що привернути до себе увагу оточуючих, бажанням прикрити провину однолітка. Безумовно, не слід залишати без наслідків провину, масковану неправдою, але варто уникати таких засобів покарання, які викликають у дитини почуття страху і глибокої пригніченості.

Рекомендації  педагогу-початківцю 
від практичного психолога Плеханової Т.В.

1.    Приходьте до кабінету за кілька хвилин до дзво­ника, щоб переконатися, чи все готове до уроку, чи до­бре розставлено меблі, чи чиста дошка, чи підготовлено ТЗН, наочність. Заходьте в клас останнім. Привчайте учнів, щоб вони організовано вітали Вас. Огляньте клас, особливо — недисциплінованих учнів. Намагайтеся по­казати учням красу й привабливість організованого початку уроку, прагніть до того, щоб на це йшло щоразу все менше й менше часу.

2.    Не марнуйте час на пошуки сторінки свого пред­мета в класному журналі, це можна зробити на перерві. Не привчайте чергових залишати на столі вчителя запи­ску з прізвищами відсутніх.

3.    Енергійно розпочинайте урок. Не ставте запи­тання: «Хто не виконав домашнього завдання?» — це привчає учнів до думки, що домашнє завдання можна не виконувати. Ведіть урок так, щоб кожен учень був постійно зайнятий справою, пам'ятайте: паузи, млявість, байдикування — вороги дисципліни.

4.    Захоплюйте учнів цікавим змістом матеріалу, створенням проблемних ситуацій, розумовим напру­женням. Контролюйте теми уроку, допомагайте слаб­ким повірити у свої сили. Тримайте в полі зору весь клас. Особливо стежте за тими, в кого увага нестійка. Запобігайте спробам порушити робочий порядок.

5.    Частіше звертайтеся з проханнями, запитання­ми до тих учнів, які намагаються займатися на уроці сторонніми справами.

6.    Мотивуючи оцінки знань, намагайтеся бути діловим, зацікавленим. Вкажіть учневі, над чим йому варто попрацювати, щоб отримати вищу оцінку.

7.    Наприкінці уроку дайте загальну оцінку класові та окремим учням. Нехай діти відчують задоволення від результатів своєї праці. Намагайтеся помічати позитив­не в роботі недисциплінованих учнів, але не робіть цьо­го надто часто та за незначні зусилля.

8.    Закінчуйте урок одразу після дзвоника. Нагадайте про обов'язки чергового.

9.    Утримайтеся від зайвих зауважень.

10.  У разі недисциплінованості учнів намагайтеся обходитися без допомоги інших. Пам'ятайте: наведення дисципліни з допомогою чужого авторитету не дасть вам користі, а швидше зашкодить. За рекомендаціями по налагодженню позитивного мікроклімату, кра­ще зверніться до практичного психолога вашого навчального закладу.

Поради досвідчених колег молодому вчителю

1.    Перед уроком перевіряйте, чи на місці все потрібне, чи немає непотрібних предметів біля дошки, чи чисто в класі.

2.    Раціонально використовуйте кожну хвилину уроку.

3.    Не витрачайте багато часу для перевірки домаш­нього завдання. Використовуйте різні форми перевірки. Вводьте систему взаємоперевірки.

4.    Поясніть учням мету, завдання уроку.(учні 5-11 кл. можуть зробити це самостійно)

5.    Коли пояснюєте новий матеріал, намагайтеся вичленити проблеми, пропонуйте учням розв'язати їх самостійно.

6.    Не спішіть виправляти помилку учня, краще, якщо її виправлять однокласники.

7.    Намагайтеся організувати самостійну роботу учнів на уроці — пропонуйте учням більше писати, розв'язувати прикладів.

8.   На уроці кожен учень має бути на виду, до кожно­го шукайте індивідуальний підхід.

9.   Під час використання технічних засобів навчання, комп'ютерної техніки, наочності не марнуйте часу, нама­гайтеся використовувати засоби навчання ефективно.

10. Під час самостійної роботи, усних відповідей не квапте учнів.

11. Використовуйте всі наявні можливості для реалізації принципів розвивального навчання.

12. Звертайте увагу на виховні аспекти уроку: працездатність, бережливість, здібність.

13. Домашнє завдання потрібно давати з пояснен­ням, до дзвоника. Не затримуйте учнів після дзвоника.

У 1—7-х класах обов'язково проводьте фізкультхвилинку в середині уроку.

14. Пам'ятайте: кожен урок не повинен бути схожим на попередній.

15. Завчасно з'ясуйте, в якому кабінеті відповідно до розкладу ви маєте проводити заняття, особливо коли це пов'язано із замінами уроків.

16. У кожному класі доберіть собі помічників, які б під вашим керівництвом готували до уроків необхідне на­вчальне приладдя (своєчасно заносити демонстраційні матеріали, прилади тощо).

17. Під час перерви відберіть усі матеріали, потрібні вам для конкретного уроку, компактно складіть їх.

18. Оглянувши себе перед дзеркалом, після першого дзвоника на урок виходьте з учительської й прямуйте до класу.

19. Почекайте другого дзвоника, дайте змогу всім уч­ням зайти до класної кімнати.

20. Зошит, підручник тримайте в лівій руці, а правою відчиняйте двері. Ви маєте з'явитися в отворі дверей на повний зріст. Не обертаючись, правою рукою за собою спиною зачиняйте двері.

21. На вашому обличчі має бути вираз задоволення й ледь помітна усмішка: ви раді зустрічі з вихованцями.

22. Упевненим кроком ідіть до робочого стола, про­тягом двох-трьох секунд уважно огляньте клас, щоб охо­пити поглядом усіх учнів і психологічно налаштувати їх на навчальну діяльність.

23. Зайшовши до класу, не забудьте привітатися.